Профілактика безконтактних ушкоджень передньої хрестоподібної зв’язки у футболістів.

Футбол є найбільш поширений ігровий спорт в світі. За оцінками, 265 мільйонів активних футболістів налічується на 2006 рік. Властивість цього виду спорту заключається в високому ризику травм передньої хрестоподібної зв’язки (далі ПХЗ) по відношенню до інших видів спорту. Через травму ПХЗ багато часу втрачається на відновлення з метою повернення до гри в футбол, що впливає на сильну дослідницьку спрямованість для визначення факторів ризику травми. Цей дослідницький акцент дозволив швидко отримати літературу, в якій визначені потенційні модифіковані та немодифіковані фактори , що підвищують ризик отримання травми. Мета цього огляду – впорядкувати саму останню літературу, в якій повідомляється про потенційні механізми і фактори ризику безконтактного травмування ПХЗ у футболістів. Більшість ушкоджень ПХЗ є безконтактними за своєю природою. Звичайні ігрові ситуації, що виключають контактну травму ПХЗ включають: стримку зміну напрямку руху при бігу або маневри в поєднанні з швидким уповільненням, приземлення з стрибка на перерозігнуте коліно, поворот(ротація) коліном на розігнутій нозі з фіксованою стопою, внутрішнє розгинання коліна (вальгус) з переміщенням ваги тіла на травмовану ногу і підошовну поверхню стопи, нерухомо закріплену на ігровий поверхні. Потенційні фактори ризику зовнішніх безконтактних травм ПХЗ включають в себе: штучну поверхню замість натуральної трави,занадто сухе покритя газону. Зазвичай передбачувані внутрішні фактори ризику включають: генералізовану і специфічну слабкість колінного суглоба, невелику і вузьку ширину межвиросткової вирізки (відношення ширини вирізки до діаметру і площі поперечного перерізу ПХЗ), зниження відносної ( до чотириголового м’язу) сили підколінних сухожиль, м’язова втома шляхом зміни нервово-м’язового контролю, зниження сили проприоцепции, бічний зсув тулуба і відведення стегна в поєднанні зі збільшеним відведенням коліна (динамічний вальгус коліна), а також підвищеним внутрішнім обертанням стегна і зовнішнім обертанням гомілки з пронацією ноги або без неї. Виявлені механізми і фактори ризику для безконтактних травм ПХЗ були в основному вивчені у жінок-футболістів. Таким чином, подальші дослідження в гравців-чоловіків є виправданим. Безконтактна травма ПХЗ у футболістів, ймовірно, має багатофакторну етіологію. Виявлення спортсменів з підвищеним ризиком може бути важливим першим кроком перед розробкою і реалізацією конкретних передсезонних і міжсезонних тренувальних програм, спрямованих на зміну виявлених чинників ризику і зниження рівня травматизму ПХЗ. Сучасні дані вказують на те, що цей важливий крок для запобігання травми ПХЗ є єдиним варіантом для ефективного запобігання наслідків остеоартриту, пов’язаних з цією травмою.